Під завісу року маю трохи прикрих новин. Із початком 2021 року «ЛітАкцент» більше не отримуватиме свого звичного фінансування. Вибір між «закривати сайт» і «спробувати інші варіанти» став доволі складним, бо нехай наші гонорари й не були високими, проте таки стабільними, а насамперед – давали виданню змогу почуватися незалежним і зосереджуватися не на пошуку коштів, а власне на літературній критиці. Чи вдасться налагодити роботу інакше – залишається відкритим питанням. Тринадцять років роботи сайту стали можливими завдяки натхненню й мудрості його засновника Володимира Панченка та меценатській підтримці видавництва «Темпора» й особисто пані Юлі Олійник, за що ми, всі, хто були дотичними до «ЛітАкценту», неймовірно вдячні. А якщо сайт не зникне з мережі надалі, то це буде насамперед завдяки наступним доброчинцям.
Тому зараз ми стаємо ще відкритішими до будь-яких пропозицій і підтримки, ба навіть проситимемо про них – тих, хто переконаний, що літературна критика є важливою в літературному процесі.
За тринадцять років на сайті було опубліковано близько 1300 рецензій і близько 400 інтерв’ю з українськими та зарубіжними письменниками, а також чимало інших за жанром статей, загальна кількість яких наближається до 18 000. Ну, а книжковий рейтинг «ЛітАкцент року» можна вважати майже легендарним, і 2020-й, що минає, ми точно підсумуємо (щоправда, відтепер і надалі без «Золотої бульки» – антивідзнаки, що насправді себе вже вичерпала). У нас бували успішні сторінки й не надто. Ми досягали успіху й помилялися. Конфліктували всередині й назовні. Навчалися й навчали. Проте за всі ці роки незмінними залишалися наші цінності й перебування сучасної української літератури у фокусі. Ми не виставили жодного замовного матеріалу (хоча пропозиції траплялися), як і жодного матеріалу іншою, окрім української, мовою. Ми прагнули бути чесними перед собою та читачами, і схильна думати, що інші це розуміли й цінували.
Звісно, передусім сайт доведеться переформатувати. Власне, він уже в новому форматі. У нас на якийсь час не буде новин і великої кількості знайомих рубрик. Натомість дві з них надто важливі, щоб ставати на паузу: рецензії на книжки сучасних українських письменників і найуспішніша рубрика, що має чимало натхненних фанатів, – «20-ті LIVE із Яриною Цимбал». Далі трішки математики: одна рецензія коштує 500 грн. Якщо виставляти на сайт дві рецензії в тиждень, то в місяць ми потребуватимемо близько 5000 грн. Вартість однієї статті Ярини Цимбал коштує 1000 грн. Хостинг сайту обходиться у $20 щомісяця, і його оплату я як редакторка залишаю за собою. А також працюватиму на волонтерських засадах, тобто без оплати своєї праці – принаймні в цей кризовий час, до того моменту, коли нам вдасться отримати гранти або знайти будь-яке інше відносно стабільне фінансування. Або й передати в інші надійні руки, які передовсім поділятимуть наші цінності. Скільки цей період триватиме – передбачити, звісно, не можу. Також на сайті з’явилися окремі сторінки хороших українських блогерів (і це лише початок), яких можна почути / переглянути на базових ресурсах, але також і на «ЛітАкценті» – і за їхню довіру до нас і дозвіл використовувати їхній контент – окрема вдячність. Як і вдячність тим авторам, яким довелося відмовити в пропозиціях статей за останні тижні, оскільки за них уже не передбачено гонорару, але які відповіли, що їм ідеться про можливість висловитися на улюбленому ресурсі, а не про оплату. Це розчулює й надихає, хоча насправді кожну роботу має бути оплачено.
Тому входимо в новий рік із експериментом – вдасться чи ні нам утриматися, і результати цього експерименту залежить насамперед від вас, наших читачів і читачок. У місяць ми потребуватимемо щонайменше 6000 грн – вартість того, щоб українська критика залишилась на одному з найстаріших літературно-критичних ресурсів, ба навіть, щоб сам ресурс вистояв. А якщо вдасться втриматися, то вдасться й реалізувати всі подальші задуми, яких чимало.
Благодійні внески можна пересилати на картку Приватбанку 5167 9855 6114 2159 (Троскот Ірина Орестівна). Звіт оприлюднюватиму наприкінці кожного місяця.
Як писав свого часу Майк Йогансен: «Та все ж таки я люблю літературу. Я дуже люблю слово і я думаю, воно відповідає мені любов’ю. Я люблю його некорисливою любов’ю не за те, що воно мене годує. Воно мусить мене годувати, бо я його породив. Я люблю його за те, що воно грається зі мною, розважає мене, утішає й ніколи не забуває про мене».
Тому зустрічаймо новий рік із вірою та сподіванням на нові досягнення й радощі, на враження від побаченого та почутого, й неодмінно – від прочитаного. Любімо слово, і воно точно відповідатиме взаємністю. Ставаймо достатньо заможними, щоб дозволяти собі доброчинність, і нехай вона повертається до нас у рази щедріше.
Із Новим роком!
І до нових зустрічей!