Перемежовуючи оговтування від результатів президентських і парламентських виборів із купанням у морі та/чи іншим відпочинком, ми швидко входимо в останні дні літа, які ще пахнуть давно омріяною безтурботністю та легкістю.
Водночас намагаємося проаналізувати, що ж, власне, відбулося, і спрогнозувати, на що сподіватися. А також поміркувати, чому наше суспільство не склало іспиту ні щодо вибору цінностей, ні щодо загального рівня освіти. Де ми недопрацювали? (Водевидь, усюди).
Цієї осені, у листопаді, «ЛітАкцент» відзначить 12 років від дня виходу – і цього року я вперше відчула розчарування щодо того, що роблю. Бо, може, воно все не надто потрібне й точно малорезультативне. Бо, адже, нас, не-коміків, сміховинно мало. Але розпачати – ще менш результативно. Особливо, коли все знову тільки починається.
«ЛітАкцент» у серпні традиційно перепочиває (а насправді – реалізовує те, що зʼявиться на сайті після канікул) і робить глибокий вдих перед новим сезоном. Довго журитися не маємо часу, бо попереду – багато питань і викликів. І про нове покоління, яке прийшло в літературу; і про наше місце на літературній карті Європи; і про загальний (низький і дедалі нижчий?) рівень літературної критики; і про дрібʼязковість багатьох проблем у «літературній тусовці», які лише виснажують ресурс; і про минуле та майбутнє; і десятки інших.
Тому опускати руки не вдасться. Адже житимемо в тому, що самі побудуємо. Інших варіантів у нас не передбачено.
Тому ловімо теплі дні літа – нехай вони додають нам усім сил на довгу зиму, що згодом усе ж обовʼязково завершиться весною.