Покоління – переважно поняття соціологічне, проте літературознавці давно й активно ним послуговуються, виявляючи спільні риси естетики й цінностей у письменників (а також читачів), що за віком належать до того самого історичного періоду.
В українській літературі нині склалися всі передумови для формування нового покоління. Насамперед маємо новий досвід, що потребує фіксування та осмислення. Маємо зростання рівня читача, балуваного добрими перекладами доброї літератури. Маємо згасання інтересу до минулого покоління умовних 90-х, що збіглося з очікуванням на нові голоси. Власне, навіть дискусії про «великий роман», що виринають із певною періодичністю, теж є свідченням цього: потреба знайти такий роман як точку відліку в недалекому минулому і як виставлення певної планки на майбутнє.
Новому поколінню буде складно (хоча якому насправді було легко?), адже виклики й запити зростають. І загальне знецінення культури (останній аргумент – результати президентських виборів, вибачте) збільшується, а разом із цим зростає також її, культури, нагальність.
Проте складніше водночас означає й цікавіше, хіба ні?
Кілька тижнів тому ЛітАкцент розпочав цикл статей на тему «Покоління в літературі» – прагнемо разом поміркувати про різні аспекти: від самого терміна починаючи й голосами нещодавніх дебютантів у літературі завершивши. Зосередившись на «знакових» поколіннях минулого й роблячи прогнози на майбутнє. Намагаючись провести паралелі й окреслити опорні точки.
Долучайтеся, адже це те, з чим нам усім жити найближчим часом. Тому питання долання викликів, як і питання якості, зараз безпосередньо залежить від нас: письменників, читачів, критиків.